1902 року ділянку подарували І. Слинку (з 1911 — гласний Київської думи), який і замовив нову забудову. Проєкт шестиповерхового будинку з мансардою та службами Міська управа затверджувала двічі — у квітні 1910 і серпні 1911. Креслення, датовані серпнем 1910 з позначкою «СПб», виконав цивільний інженер П. Сватковський (Свадковський), перший чоловік сестри Слинка Л. Сватковської. Проєкт мав дві зблоковані торцями Т-подібні секції у формах раціонального модерну з мотивами «північного» модерну, між ними — арковий проїзд; великі вітрини першого поверху та зали другого призначалися під торгівлю і кінотеатр. Під час будівництва фасад зробили симетричнішим: два бічні щипці, вузькі розкріповки сходових вузлів із високими зрізаними щипцями, двоповерховий еркер над проїздом із трикутним щипцем. Пластичний декор — орнаменти на балюстрадах і два маскарони над порталами. Через великі вітрини в стінах з’явилися тріщини; зміцнення виконав цивільний інженер О. Кобелєв з помічником Н. Паскевичем, який потім влаштував на другому поверсі кінотеатр «Одеон» (осінь 1912).
1918 року в будинку здавалося 34 приміщення, сам господар жив у семикімнатній квартирі в дворовому флігелі. Під час Другої світової війни будинок постраждав від пожежі; технічний проєкт відбудови 1948–1949 розробили Державні архітектурні майстерні (автор — арх. В. Жуков), проєкт реконструкції фасаду рекомендовано до реалізації 1952-го. Будинок шестиповерховий, цегляний, прямокутний у плані, двосекційний; фасад вирішений у формах «північного» модерну — колотий граніт, тиньк «під шубу», трикутні щипці, вітрини й лоджії другого поверху, балкони різних форм із металевими огорожами. Первісне оздоблення інтер’єрів і планування квартир не збереглося. Звід називає будинок рідкісним для міста зразком «північного» модерну, де поєднано риси раціоналістичної та ретроспективної (національно-романтичної) течій.
У різні роки тут містилася редакція журналу «Українська кооперація» — за цією адресою підготували останній номер часопису; раніше редакція працювала на тодішній Червоноармійській, 25. У 1953–1985 у квартирі № 26 жив Григорій Прокопович Донець (1913–1985) — письменник, перекладач, юрист, учений секретар Комітету з Державних премій УРСР ім. Т. Шевченка, автор понад 20 поетичних збірок, зокрема драматичної поеми «Серце Прометея» (1964) про Шевченка. Квартиру № 1 на третьому поверсі в 1908–1918 орендував Клуб російських націоналістів — організація, що боролася проти поширення творів Шевченка, відкриття йому пам’ятників і святкування 100-річчя від дня народження; її критикували Д. Дорошенко, С. Петлюра, М. Порш, Є. Чикаленко. У лютому 1918 приміщення клубу розгромили більшовики.