Чотириповерховий з підвалами, цегляний, тинькований будинок прямокутного плану з двох секцій, у яких запроектовано дво-, три- й чотирикімнатні квартири. Конструктивна система — поздовжні стіни з пласкими перекриттями, дах чотирисхилий вальмовий. Симетричні фасади визначено планувальною структурою: сходові клітки з вертикальним заскленням і суміжні одновіконні прясла оформлено як ризаліти, збоку до них прилягають невеликі кутові балкони, а в середині — довгий балкон четвертого поверху. Оздоблення чолового фасаду графічне: білим прокреслено рустування першого поверху та сходових кліток, рамкове облямування вікон другого–четвертого поверхів, декоративні архівольти над входами; на третьому й четвертому поверхах — побілені підвіконні вставки з рослинним орнаментом; на фризі — декоративне панно (скульптор М. Гельман). Споруда — зразок житлового будинку в класицизуючих формах з характерною для 1930-х років монументалізацією образу.
У будинку жили письменники, вчені та державні діячі. Павло Тичина (1891–1967), поет, літературознавець, мовознавець, академік ВУАН, жив у кв. № 3 з 1944 до 1967 року; тут видав збірки «І рости, і діяти», «Могутність нам дана», «Ми — свідомість людства», «Зростай, пречудовий світе», «Срібної ночі», дитячого «Дударика», працював у редколегії видань музики В. Косенка й К. Стеценка. Згідно з постановою уряду, у січні 1980 року тут відкрито літературно-меморіальний музей-квартиру. Микола Бажан (1904–83) у кв. № 5 на третьому поверсі жив 1944–83; тут написав «Київські етюди» (1945), «Англійські враження», «Біля Спаської вежі», «Міцкевич в Одесі», «Італійські зустрічі», «Уманські спогади», поему «Політ крізь бурю», «Думи і спогади» та інше, перекладав грузинських, польських та інших авторів. З 1958 року до кінця життя очолював редакцію Української Радянської Енциклопедії; ініціював також «Історію українського мистецтва», «Енциклопедію кібернетики», «Шевченківський словник». Похований на Байковому цвинтарі. Квартиру-музей Бажана 1990–96 громадськими силами вела вдова поета Ніна Бажан, яка заповіла колекції державі; нині музей-квартира входить до Національного музею літератури України.
У кв. № 1 від липня 1957 до грудня 1974 року жив мовознавець Іван Білодід (1906–81), директор Інституту мовознавства імені Потебні, у 1957–62 міністр освіти УРСР. У кв. № 9 у 1973–88 мешкав письменник Василь Большак, автор романів «Геліос — бог сонця», «Не журіться, професоре», «Не проспати роси». У кв. № 4 на другому поверсі в 1980–88 жив диригент Стефан Турчак (1938–88), головний диригент Київського театру опери та балету, перший постановник балетів Є. Станковича «Ольга» (1982) й «Прометей» (1986); 1994 року на його честь засновано Національний конкурс диригентів. Серед мешканців були також державні діячі К. Сухомлин (кв. № 5, 1934–38, репресований) і О. Шліхтер (академік ВУАН).
На фасаді встановлено п’ять дощок з іменами: 1959 — біла мармурова Шліхтеру (арх. І. Шмульсон); 1971 — бронзова з портретом Тичини (скульптор А. Фуженко, арх. Т. Довженко); 1984 — бронзова з портретом Бажана (скульптор І. Макогон, арх. О. Стукалов); 1989 — Сухомлину (скульптор В. Проскуров, арх. Г. Урсатий); 1994 — бронзова з лірою і нотним станом Турчаку (скульптор В. Сівко).