Садиба площею 400 кв. сажнів включала попередню ділянку (228 кв. сажнів), у центрі якої збереглися залишки обгорілого двоповерхового мурованого будинку, спорудженого між 1799 і 1803 роками. Для виплати «казенного стягнення» садибу 1830 року виставлено на «акцизний» торг. Її придбав останній київський війт Г. Киселівський і за домовленістю мав передати зятеві О. Балабухи, київському купцю 3-ї гільдії Г. Шелковському, проте зобов’язання не виконав, і садиба перейшла в його власність. У лютому 1836 року разом з будинком, спорудженим до пожежі, її продали майорові у відставці М. Семчевському, який того ж року звів на розі Костянтинівської та Спаської нинішній житловий будинок. Перший поверх відвели під торговельні приміщення, верхній — під житло. Міський архітектор Л. Станзані брав участь у проєктуванні й значно переробив проєкт. Первісний двоповерховий будинок на той час уже знесли (це видно з описів 1840-х років і плану 1853-го). «Будинком Балабухи» наріжну споруду помилково називають у публікаціях.
На початку XX століття тут містилися Києво-Подільська народна чайна Київського міського піклування про народну тверезість з бібліотекою й безкоштовною читальнею та крамниця Південно-Російського товариства шкіряного виробництва. Дворові споруди й прилеглу дерев’яну галерею розібрано 1977 року.
Будинок двоповерховий з підвалом, мурований, тинькований, прямокутний у плані, з вальмовим дахом; планування коридорного типу, склепіння у підвалі та на першому поверсі, пласкі перекриття на дерев’яних балках на другому. Симетричні фасади оформлено в стилі класицизм: пілястри, між якими півциркульні отвори входів у торговельні приміщення (нині вікна) з архівольтами, замковими каменями й розетками; вікна другого поверху мають розкріповані сандрики на кронштейнах; фасад завершує карниз з модульйонами. Розетки в антревольтах арок і рослинний орнамент фриза (майже не зберігся) споріднені з українською народною архітектурою. Нині тут комунальні підприємства «Поділ-житло» та «Оренда».