Будинок 1911 року п’ятиповерховий, з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані трапецієподібний, з мансардою над основним об’ємом; цоколь і перший поверх рустовані. Композиція головного фасаду асиметрична, у стилі пізнього модерну: широка центральна розкріповка з дверима у вигляді стилізованого порталу, над нею п’ятигранний еркер, що переходить у балкон; праворуч вузька розкріповка з тристулковими вікнами, ліворуч — частина з балконом на другому поверсі та лоджією на п’ятому. Ліплені декоративні елементи площинні, рослинні й геометричні. Інтер’єр оформлено в модерні з елементами історизму: мармурові сходи з кованим огородженням з меандровим орнаментом, майданчики з метласької плитки заводу «Дзевульський і Лянге». У квартирах збереглося ліплення плафонів (найпоказовіша квартира № 5 зі листям каштанів), груби з білих кахлів, бронзові ручки та унікальна ручка з темного каменя, паркет. У ході ремонтів частково втрачено паркет, ліплення, а вхідні двері парадного з кованими накладками зашито рейками. Будинок входить у лінію історичної забудови, формуючи вигин вулиці.
1933—67 років (з перервою під час війни) у квартирі № 12 на п’ятому поверсі проживав Леонід Рабинович (1913—69; літературний псевдонім Волинський), письменник і художник. 1934 року він закінчив Київський художній інститут, працював в театрально-декоративній (Київський академічний театр опери та балету імені Т. Шевченка) та книжковій графіці. Під час війни був офіцером саперних військ; 1945 року в Німеччині брав участь у розшуку захованих нацистами мистецьких колекцій Дрезденської картинної галереї й врятував багато шедеврів. З 1951 друкував літературні твори: «Сім днів» (1958), «Дім на осонні» (1961), «Обличчя часу» (1962), «Зелене дерево життя» (1964). З 1968 жив у Москві. Нині на першому поверсі та в напівпідвалі магазини й офіси.