Житловий будинок другої половини XIX століття чотириповерховий, цегляний, пофарбований, майже квадратний у плані, ускладнений двома симетричними ризалітами на тильному фасаді, між якими вписано відкриті галереї на чотирьох стовпах. Дах вальмовий. Розташування галерей і просторих зал за ними на центральній осі свідчить про збереження традиційної планувальної схеми міського особняка доби класицизму. Попри певні стилістичні відмінності в оздобленні двох нижніх і двох надбудованих поверхів, архітектура цілісна завдяки ідентичній планувальній схемі всіх чотирьох. Декор головного фасаду поєднує елементи цегляного стилю, ремінісценції неоготики (два нижні поверхи), певну данину неоросійському стилю та неоренесансні мотиви (верхні поверхи). Фасад має ярусну побудову з фланговими розкріповками, лопатками й пілястрами, на другому поверсі — тричвертєвими колонами; в міжвіконнях третього поверху — стилізовані романські напівколони; другий поверх завершує аркатура, весь будинок — фриз і карниз з ліпленими вставками.
У кінці XIX століття — до 1904 року в будинку проживав Вільям Беренштам (1838—1904), історик, педагог, громадський діяч. Народився у Вільні в родині з Курляндії, батько був почесним громадянином Києва. Навчався в Першій київській чоловічій гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету, студентом брав участь в організації недільних шкіл. Викладав на Київських педагогічних курсах, у Кам’янець-Подільській гімназії, військовій гімназії в Києві; був діяльним членом київської Старої Громади, членом-засновником Київського відділу Російського географічного товариства. 1879 року обраний гласним Київської міської думи, де створив опозицію, що прагнула зміцнити основи самоврядування; того ж року за участь у національному українському русі його переведено до Пскова. У 1880—98 роках жив у Санкт-Петербурзі, був однією з центральних постатей Української громади, співорганізатором Товариства ім. Т. Шевченка та Товариства поширення народних українських видань, упорядником творів Шевченка (1883, 1884). 1884 року повернувся до Києва, співпрацював у «Киевской старине» й «Киевских откликах», був членом Ради Київського товариства грамотності та Київського товариства старожитностей і мистецтв. 1902 року подарував міському музею портрет М. Костомарова, написаний І. Рєпіним через п’ять годин після смерті вченого й подарований художником В. Беренштаму. Опублікував працю про Шевченка та спогади про Костомарова й О. Лашкевича. Поховано на лютеранській ділянці Байкового цвинтаря (місце поховання втрачене). Нині частину приміщень займають меблева фірма та ресторан.