Садибу збудовано 1898—1900 років: головний будинок (№ 112-а) зводили під наглядом автора проєкту, флігель (№ 112-б, 1900) спорудив архітектор М. Гарденін. Головний будинок чотириповерховий з цокольним поверхом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, оздоблений в історизмі з елементами неоренесансу. Композиція фасадів симетрична, на головній осі розташовано парадні й чорні сходи. Чоловий фасад тридільний: центр і флангові частини виділено накладними двоколонними портиками композитного ордера на рівні двох верхніх поверхів, між ними — балкони (первісні ґрати замінено). Перший поверх рустований, в оздобленні інших широко використано гіпсові деталі. У декорі — жіночі та лев’ячі маски в замкових каменях, орнамент «гротеск» у ризалітах, рослинний орнамент у підвіконнях. Будинок увінчує карниз із модульйонами, центральний ризаліт — напівциркульний фронтон з гербом в овалі. Лиштви центральних вікон складаються з пілястрів з орнаментом із монет. Над входом — рельєфний десюдепорт з амурами, що читають книжку й грають на сопілках серед виноградних грон. Бічні фасади — глухі брандмауери.
Інтер’єри також багато оздоблені: входи в три квартири зі сходових майданчиків оформлено порталами під фронтонами з жіночими масками, стіни вестибюля розбито на фільонки й увінчано рослинним фризом, проїзд має стелю з плафонами. Картуш над проїздом містить дату будівництва (1900) та рік відновлення (1956). Шпиль на завершенні центральної осі фасаду втрачено.
П’ятиповерховий флігель з цокольним напівповерхом має п’ятикутний план, зумовлений конфігурацією ділянки; його декор менш виразний, останній поверх з арковими вікнами завершено розірваним криволінійним фронтоном. На першому — четвертому поверхах було по три квартири (на три, чотири та п’ять кімнат), на п’ятому — однокімнатні за коридорною системою, у підвалі — дешеві. У січні 1918 року садибу пошкодили під час артилерійського обстрілу червоногвардійцями. У 1930-х флігель в аварійному стані обстежували архітектори М. Даміловський і О. Кобелєв, після чого його капітально реконструювали з переплануванням і зміцненням фундаментів; ремонти тривали й пізніше, зокрема 1956 року. Тил ділянки через значний перепад рельєфу укріплено цегляними підпірними стінами.
У 1910-х роках у садибі містилися школа співу й оперний клас М. Вронського та приватний жіночий навчальний заклад 1-го розряду О. Домонтович-Шипілло. Звід характеризує садибу як зразок житлової забудови кінця XIX століття в традиціях київської архітектури.