Будинок споруджено у два етапи. 1887 року на «пустопорожньому місці» з боку Михайлівського провулка на замовлення княгині Г. Любомирської звели триповерховий з підвалом будинок за проєктом арх. Володимира Ніколаєва. Наприкінці XIX століття до існуючого будинку з боку Михайлівського провулка прибудували триповерховий об’єм у тотожному стилі, з боку Малопідвальної — корпус на чотири з половиною поверхи, а всі споруди об’єднали єдиним четвертим поверхом. Чотириповерховий цегляний тинькований будинок у плані Г-подібний, зі зрізаним наріжжям; мансардний поверх добудовано 1988 року. В архітектурі поєднуються риси історизму й цегляного стилю: площини фасадів розчленовано розкріповками, другий поверх вкрито стрічковим рустом, третій і четвертий виділено рустованими лопатками. Вікна прямокутні з лучковими перемичками й вухатими лиштвами, на другому поверсі виділених частин — напівциркульні. Проїзд на подвір’я — з Малопідвальної, наріжжя прикрашене балконами на другому й третьому поверхах. Звід пам’яток називає будинок характерним зразком архітектури Києва кінця XIX століття.
1918–1919 років тут жив Петро Дорошенко (1858–1919) — історик, громадсько-політичний діяч, головний уповноважений у справах мистецтв Української Держави і УНР. Закінчив медичний факультет Київського університету (1884), 20 років працював земським лікарем на Чернігівщині, брав участь у створенні Музею українських старожитностей В. Тарновського в Чернігові й музею місцевої старовини в Глухові, збирав пам’ятки української старовини, співпрацював із Чернігівською архівною комісією, сприяв виданню журналу «Киевская старина» і публікуванню в ньому матеріалів з історії та етнографії України за редакцією Б. Грінченка. Під його впливом формувалася національна свідомість майбутнього гетьмана Павла Скоропадського та художника Георгія Нарбута, який навчався в Глухівській гімназії, де директором був Дорошенко. 1905 року його обрали директором Чернігівського дворянського пансіону. 1918-го він вітав проголошення Гетьманату й переїхав до Києва; в червні очолив Головне управління у справах мистецтва і національної культури Міністерства народної освіти. Законом від 1 серпня 1918 року його визнали першою особою в Українській Державі на випадок смерті, тяжкої хвороби чи перебування поза межами держави гетьмана. За його участю утворено державні українські університети в Києві та Кам’янці-Подільському, Українську національну бібліотеку, Український національний драматичний театр, Національну оперу. Тепер на першому поверсі будинку — офтальмологічний центр.