У 1899 році в садибі, якою тоді володів купець Д. Мезенцев, розташовувалися двоповерховий житловий будинок змішаної конструкції та дерев’яний сарай. З 1900 року садиба належала купцю Т. Апштейну, на замовлення якого споруджено новий чотириповерховий прибутковий будинок. Проєкт виконано 1900 року арх. К. Шиманом; нагляд за будівництвом спочатку здійснював інженер О. Гілевич, потім технік-архітектор А.-Ф. Краусс, який доопрацював первісний проєкт.
Чотириповерховий цегляний пофарбований будинок у плані Г-подібний, з двома різновеликими секціями. Первісно секція на вулиці Малопідвальній містила на кожному поверсі по одній п’яти- та чотирикімнатній квартирі, секція у провулку Шевченка — по дві трикімнатні. Фасади декоровані у неоренесансних формах на ордерній основі. Головний елемент оздоблення — пілястри, що фланкують вікна третього й четвертого поверхів, та великі канельовані пілястри, що об’єднують вікна третього та четвертого поверхів центральних і бічних частин обох вуличних фасадів. Оригінальну пластику утворюють численні формовані накладні рельєфи — квіткові гірлянди, картуші з гербами у декоративних фронтонах, жіночі маскарони в замкових каменях, пальмети, меандрові пояси, поєднані з орнаментальним цегляним муруванням. Дворові фасади мають лише модельовані в цеглі міжповерхові пояси. З боку провулка Шевченка збереглися ґрати проїзду на подвір’я з оригінальною верхньою стаціонарною частиною, що містить вписану в коло монограму власника — «ТА» (Товій Апштейн). У парадних сходових вузлах підлоги викладені орнаментальною поліхромною метлаською плиткою, що імітує мозаїку зі стилізованими ренесансними мотивами.
Звід пам’яток називає будівлю характерним зразком багатоквартирного прибуткового будинку межі XIX–XX століть, що відіграє в забудові вулиць роль містобудівного акценту. Тепер тут розміщуються офісні приміщення.