Під час будівництва до проєкту внесли зміни: збудували додатковий четвертий поверх, через що зникли передбачені автором цибулясті дахові вежі, змінилася форма завершень розкріповок і рисунок віконних лиштв. 1956 року під час капітального ремонту інтер’єри повністю переробили.
Чотириповерховий цегляний будинок Г-подібний у плані, з асиметричними крилами на сім і дев’ять вікон; головний вхід і проїзд на подвір’я — з боку Михайлівського провулка. Заокруглене наріжжя на рівні другого й третього поверхів переходить у шестигранний еркер великого виносу — головний акцент композиції. Фасади членують ярусами, міжповерховими гуртами, поясками й карнизами, а вертикалі бічних розкріповок увінчано п’ятигранними шпилями. Провідний мотив — різновеликі арки у перемичках вікон, лиштвах і дрібних членуваннях карнизів. Цегляний декор запозичено з різних джерел: у загальних закономірностях фасадів, що ґрунтуються на принципах ренесансу, відчутний вплив візантійського стилю (перспективні архівольти, здвоєні й строєні аркові вікна з романськими колонами), а також демократичної течії російського стилю 1870-х років з народною орнаментикою (зубці, поребрик, ширінки).
На тлі пишних цегляних візерунків губляться деталі з художнього металу — ґрати балконів і парапету, мереживне піддашшя над входом на тонких витих колонках. Усередині збереглися лише металеві огородження двомаршових сходів. Будинок належить до визначних творів київського історизму.