До 1823 року наріжна частина садиби з двоповерховим житловим будинком (№ 21-а) належала А. Брюкашевській, яка продала її (будівлі, сад, земля — 845 кв. сажнів) купцеві 3-ї гільдії М. Давидову. Він заклав на ділянці дерев’яну дьогтьову крамничку. 1851 року це володіння разом із сусідньою ділянкою на Набережно-Хрещатицькій вулиці придбав купець І. Войтенко, який замість дерев’яної спорудив цегляну крамницю. Його син Ф. Войтенко провів значні роботи: 1858 року за проєктом архітектора М. Самонова одноповерхові крамниці (№ 21-б) перебудовано з добудовою окремого двоповерхового об’єму, можливо, для контор (№ 21-в). Комплекс дістав назву «кам’яні магазини купця Войтенка», де торгували промисловими товарами. З 1867 року власником став промисловець М. Ріхерт: над магазинами зведено другий поверх, до будинку контор з тилу прибудовано двоповерхову будівлю (№ 21-г). Комплекс називали «крамницями купця Ріхерта». З 1874–75 садиба перейшла до землевласника Жуковського, з 1884 — до дворянки Т. Войнич-Сяноженцької. На межі століть тут діяла «Торгова фірма Гольштейн і Рабинович».
Житловий будинок (№ 21-а), перша чверть XIX століття, — наріжний, на червоних лініях, зведений за типовим проєктом; у 1980-х роках проведено капітальний ремонт. Двоповерховий, цегляний, призматичний, з чотирисхилим дахом; збудований у стилі класицизм, з ярусним членуванням фасадів, рустованим нижнім поверхом, гладеньким верхнім із фризом і профільованим карнизом, декоративними нішками та горизонтальними сандриками, об’єднаними над трійками центральних вікон у спільні карнизи на модульйонах. Крамниці другої половини XIX століття (№ 21-б) — двоповерховий цегляний корпус уздовж набережної з частим ритмом вікон і лопатками, головний вхід з лучковою аркою закладено. Контора 1852 року (№ 21-в) — двоповерхова, з мотивом арки в архівольтах і півциркульних перемичках здвоєних вікон, із ліпним орнаментом у люнетах. Первісне планування й оздоблення не збереглися. Комплекс відображає початковий період розвитку капіталістичного устрою; нині тут державні установи.